Тема 35. УРСР в умовах нової економічної політики (НЕП)

Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в 1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.   Причини НЕПу:

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;

- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);

- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

 Заходи НЕПу

Сільське господарство  - заміна продрозкладки продподатком;  - дозвіл на оренду землі;

- дозвіл на використання найманої праці; - розвиток кооперативного рух.

Промисловість  - продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств; - дозвіл на використання найманої праці; - об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок; - перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

- поновлення вільної торгівлі; - введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;

- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні

- НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.; - висока ставка продподатку;

- застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;

- введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;- широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу  - зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці; - швидкі темпи відбудови народного господарства; - зростання життєвого рівня населення;- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.

ГОЛОД В УКРАЇНІ 1921-1923 рр.      Причини голоду

- післявоєнна розруха; - скорочення виробництва с/г продукції;

- політика «воєнного комунізму»; - експорт хліба та його вивезення до Росії; - посуха, неврожай…

Заходи влади

- замовчування наявності голоду в Україні;- збір продподатку та вивезення хліба з України;

- вилучення церковних цінностей для боротьби з голодом;

- дозвіл міжнародним організаціям надавати допомогу голодуючим (АРА (американська адміністрація допомоги), Фонд Ф.Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги). 

Наслідки голоду    - померло 1,5 – 2 млн. чоловік;

- придушення селянського повстанського руху в Україні та зміцнення більшовицької влади.

УТВОРЕННЯ СОЮЗУ РАДЯНСЬКИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ РЕСПУБЛІК (СРСР)

грудень 1922 – травень 1925 рр. – утворення СРСР. 30 грудня 1922 р. І Всесоюзний з’їзд рад у Москві затвердив договір про утворення СРСР. Договір про утворення СРСР підписали УСРР (Україна), РСФРР (Росія), БРСР (Білорусія), ЗРФСР (Закавказзя – Грузія, Вірменія, Азербайджан).

У січня 1924 р. ІІ Всесоюзний з’їзд рад затвердив першу Конституцію СРСР. У травні 1925 р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було вказано про вступ України до СРСР.

ПОЛІТИКА КОРЕНІЗАЦІЇ (УКРАЇНІЗАЦІЇ)

 Квітень 1923 р.– проголошення в СРСР курсу на коренізацію.

Коренізація – це надання народам СРСР можливості розвивати власні культури, мови, готувати національні кадри з метою посилити вплив комуністичної партії в національних районах.

В Україні коренізація набула характеру українізації:

 - підготовка та залучення кадрів із представників української національності;

- запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

- видання книжок, газет, журналів українською мовою;

- глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;

- створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримали такі державні діячі УСРР як М.Скрипник, О.Шумський, В.Затонський. У жовтні 1921 р. відбувся Всеукраїнський церковний собор, на якому було утворено Українську автокефальну (самостійну) православну церкву (УАПЦ) та  обрано першого митрополита УАПЦ. Ним став В. Липківський.