Тема 15. Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої в сер. ХVІІ ст.

Причини національно-визвольної війни:

1.      Соціально-економічні (кріпацтво, експлуатація, панщина, податки).

2.      Релігійні (нав’язування православним українцям католицизму).

3.      Національні (полонізація).

4.      Бажання козаків збільшити реєстр.

5.      Конфлікти між козаками та шляхтичами.

 Характер війни: національно-визвольний та антифеодальний.

 Рушійні сили війни: козацтво, селянство, міщанство, частина українського православного духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта.

 Очолив національно-визвольну війну чигиринський сотник Богдан-Зиновій Хмельницький (1595-1657). Б. Хмельницький мав шляхетське походження, був сотником реєстрових козаків, брав участь у боротьбі проти турків і татар, перебував у турецькому полоні.

Одного разу на його хутір напав польських шляхтич Чаплинський, захопив його наречену й до смерті побив молодшого сина. Б. Хмельницький звернувся в польський суд, але там йому не захотіли допомагати. Тоді він поїхав на Запорізьку Січ, де підняв козаків на боротьбу проти поляків, щоб помститися за особисту трагедію.

 На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками залоги на Січі й 25 січня 1648 р. оволодів нею. Його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ці події стали початком Національно-визвольної війни українського народу.

Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

У такий спосіб гетьман розв’язав проблеми:

- відсутності власної кінноти;

 - уникнення несподіваного нападу татарських орд, що було б особливо небажаним під час воєнних дій проти Польщі (уникнення війни на два фронти).

За службу Б. Хмельницький платив татарам та дозволяв їм брати ясир на українських землях.

У битвах під Жовтими Водами (5-6 травня 1648 р.) та під Корсунем (16 травня 1648 р.) козацько-татарські війська здобули перемогу над поляками.

Б. Хмельницький розсилає свої універсали по всій Україні, у яких закликає селян та міщан приєднуватися до козацького війська.

            11-13 вересня 1648 р. відбулася битва під Пилявцями, яка закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою 60-тисячного польського війська під командуванням Заславського, Остророга і Конецпольського. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

У жовтні-листопаді 1648 р. українське військо взяло в облогу Львів, а потім і польську фортецю Замостя. Але, дізнавшись про вибори нового польського короля Яна Казимира, Богдан Хмельницький дав згоду на перемир’я і повернув козацьку армію назад в Україну.

            23 грудня 1648 р. козацьке військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського Мойсея, який виведе українців з польського полону як колись пророк Мойсей вивив євреїв з єгипетського полону. Саме в грудні 1648 р. Б. Хмельницький оголосив, що його метою є творення незалежної козацької держави, а не лише помста за трагедію особистого життя. Назустріч українським полкам вийшли Єрусалимський патріарх Пасій, який перебував тоді у Києві, і Київський митрополит Сильвестр Косів.

У липні-серпні 1649 р. козацькі війська оточили частину польських військ на чолі з Яремою Вишневецьким у фортеці Збараж.

Одночасно в липні 1649 р. Хмельницький був змушений відправити козацьке військо на чолі з київським полковником М. Кричевським до Білорусі, щоб зупинити наступ на Україну литовських військ на чолі з Я. Раздивіллом. Наступ литовців було зупинено в битві під Лоєвом, але козаки зазнали тяжких втрат (загинуло біля 20 тис. козаків і селян), загинув і сам М. Кричевський.

У серпні 1649 р. під м. Зборів відбулася битва козаків з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром. Козаки практично здолали поляків, але союзники козаків – татари – вимагали, щоб Б. Хмельницький заключив мирний договір з полякам. У результаті між козаками і поляками був підписаний Зборівський мирний договір.

Зборівський трактат(8 серпня 1649 р.)

1.      Визнання автономії козацької України під владою гетьмана на території колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств (Військо Запорозьке в межах Речі Посполитої).

2.      Встановлювався реєстр у 40 тис. козаків, інші мали повернутися до своїх панів.

3.      Усім учасникам війни оголошувалася амністія.

4.       Польська шляхта отримала право повернутися до своїх маєтків, а селяни мусили повертатися до своїх панів та виконувати довоєнні повинності.

5.       Православна церква урівнювалася в правах з католицькою.

6.      У результаті Зборівського договору можна вести мову про утворення української козацької держави.

УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА

Назва держави	Держава Війська Запорозького
Столиця	м. Чигирин
Територія	Київщина, Брацлавщина, Чернігівщина
Адміністративно-територіальний устрій	Територія держави поділялася на 16 полків на чолі з полковниками. Полки ділилися на сотні. У межах полки чи сотні вся адміністративна, військова та судова влада належала полковникам та сотникам.
Форма державного правління	Держава Війська Запорозького була різновидом республіки.

У лютому 1651 р. поляки, порушивши Зборівський мир, напали на м. Красне (на Східному Поділлі). У цьому бою загинув брацлавський полковник Данило Нечай, а наступ польських військ гетьмана Калиновського був зупинений поблизу Вінниці загонами Івана Богуна.

Головні сили обох сторін зійшлися у грандіозній битві в червні 1651 р. під Берестечком на Волині (разом близько 300 тисяч вояків). У вирішальний момент козаків зрадили татари, що залишили поле битви і захопили в полон гетьмана Б. Хмельницького. Врятувати оточені українські війська вдалося талантом Івана Богуна, який вивів частину козаків з оточення. Це була перша поразка козацьких військ у національно-визвольній війні.

Улітку 1651 р. в Україну знову вторглися литовські війська князя Радзівілла. 6 липня 1651 р. у другій битві під Лоєвим козацькі війська були розбиті литовцями. Загинув соратник Б. Хмельницького козацький полковник М. Небаба.

Литовці, захопивши Чернігів і Київ, у вересні з’єдналися з польською армією Потоцького. І хоча Б. Хмельницькому вдалося зупинити наступ польсько-литовського війська під Білою Церквою, проте у складній воєнно-політичній обстановці він був змушений підписати невигідний для української сторони Білоцерківський мир.

Білоцерківський мирний договір  (18 вересня 1651)

1.      Територія автономії козацької України під владою гетьмана обмежувалась лише Київським воєводством.

2.       Реєстр зменшувався до 20 тис. козаків.

3.       Гетьман підпорядковувався польському королю і позбавлявся права зовнішніх зносин.

4.       Шляхта і чиновники отримала право повернутися до своїх маєтків.

У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі (битва під Батогом). Ця перемога призвела до відновлення території козацької держави, зміцнення її військового і політичного становища.

Восени 1653 р. козацьке військо оточило польську армію в м. Жванець на Поділлі, але кримський хан знову зрадив козаків і пішов на переговори з польським королем, уклавши в грудні 1653 р. Кам’янецьку угоду на вигідних для себе умовах.

Татари виявилися не надійними союзниками, тому Б. Хмельницький вимушений був шукати собі нових спільників.

МОЛДАВСЬКІ ПОХОДИ КОЗАКІВ  (1650 – 1653 рр.)

І похід (серпень-вересень 1650 p.). Українська армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Молдовський князь В. Лупул відмовився від союзу з Польщею, уклав союз із Б. Хмельницьким і зобов’язався видати свою дочку Розанду за старшого сина українського гетьмана – Тимоша Хмельницького. Після поразки козаків 1у битві під Берестечком (1651 р.) Лупул відмовився від своїх зобов’язань. Проте козацька перемога під Батогом (1652 р.) змінила відносини між державами.

ІІ похід (липень-серпень 1652 p.). Українсько-молдовський союз поновлено, відбулося весілля Розанди і Тимоша. Проте у квітні 1653 р. Валахія і Трансільванія за підтримки Польщі здійснили в Молдові державний переворот і позбавили В. Лупула влади. Останній звернувся по допомогу до Б. Хмельницького.

ІІІ похід (квітень-травень 1653 р.). Козацьке військо під командуванням Тимоша Хмельницького повернуло владу В. Лупулові. Але козаки, бажаючи закріпити успіх, розгорнули наступ на Валахію, який завершився поразкою. Валаський похід українського війська спричинив формування антиукраїнського союзу в складі Валахії, Трансільванії та Речі Посполитої. У липні 1653 р. В. Лупула знову позбавили влади.

IV похід (серпень-вересень 1653 p.). Останній похід Тимоша Хмельницького на Молдову. Під Сучавою козаки потрапили в оточення, Тимош Хмельницький був смертельно поранений і помер за декілька днів. Козаки здалися на почесних умовах: вони залишали Сучаву та вивозили тіло Т. Хмельницького.

Отже, у підсумку молдавські походи не мали успіху й не дали бажаних результатів Б. Хмельницькому.

ВІДНОСИНИ МІЖ ДЕРЖАВОЇ ВІСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ТА МОСКОВСЬКИМ ЦАРСТВОМ

Ще з кінця 1648 р. між козаками та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами. Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Б. Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти російському цареві Олексію Михайловичу, що, якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною.

1 жовтня 1653 р. московський Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке під зверхність московського царя, тобто встановити протекторат над Україною.

Протекторат – така форма міждержавних відносин, за якої одна країна визнає над собою зверхність іншої заради власної безпеки.

У зв’язку з рішенням Земського собору до України було відряджене велике посольство на чолі з російським боярином Василем Бутурліним.

8 січня 1654 р. у м. Переяслав відбулася Переяславська рада, на якій більшість козаків присягнули на вірність московському царю.

Умови договору між Москвою та Україною отримали назву «березневі статті»

(підписані у березні 1654 р.)

«Березневі статті»(березень 1654 р.)

1.      Держава Війська Запорозького зберігає свій устрій, адміністрацію, фінанси, військо тощо.

2.      Чисельність козацького війська (реєстр) становить 60 тис. козаків.

3.      Московським чиновникам забороняється втручатися у внутрішні справи козацької держави.

4.      Держава Війська Запорозького має право мати зовнішні відносини з будь-якими державами, окрім Туреччини та Польщі.

МОСКОВСЬКО-КОЗАЦЬКА ВІЙНА ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

У 1654-1655 рр. російсько-українські війська спільно вели воєнні дії проти Речі Посполитої та Кримського ханства на території Білорусії та України. У липні 1655 р. у війну проти Польщі вступила Швеція. (М + У + Ш = Р.П + Л + К.Х)

Після козацько-російських перемог у 1655 р. у битвах під Охматовим на Черкащині та Городком на Львівщині Річ Посполита опинилася у дуже скрутному становищі. Протягом 1655-1656 рр. вона втратила контроль над більшою частиною українських, білоруських і литовських земель, значну частину самої Польщі окупувала Швеція.

            24 жовтня 1656 р. московський цар Олексій Михайлович, не бажаючи посилення Швеції, за спиною України уклав з Річчю Посполитою Віленське перемир’я і розпочав війну проти Швеції. Це призвело до погіршення відносин між Б. Хмельницьким та московським урядом. Гетьман розпочав пошук нових союзників для продовження боротьби з Польщею.

Протягом 1656-1657 рр. складається військовий союз України зі Швецією і Трансільванією (Семиграддя). Український гетьман Б. Хмельницький, шведський король Карл Х Густав та семигородський (трансільванський) князь Юрій (Дьердь) ІІ Ракоци домовилися, що в разі перемоги Швеція і Трансільванія поділяли між собою територію Речі Посполитої, а Україна отримувала незалежність.

У грудні 1656 – липні 1657 рр. козацькі війська під командуванням Антона Ждановича взяли участь у спільному поході проти Польщі. Було здобуто Перемишль, Брест, Краків, Люблін, Варшаву. Але антипольська коаліція викликала незадоволення Московії. Крім того, на допомогу полякам прийшли татари, а Данія розпочала війну проти Швеції. Війська Антона Ждановича повернулися в Україну ні з чим.

Тяжко хворий гетьман Богдан Хмельницький, уражений звісткою про поразку антипольської коаліції та провал своїх задумів, дістав удар і помер 6 серпня 1657 року.

СПОДВИЖНИКИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Максим Кривоніс – черкаський полковник, визначний військовий діяч початку Національно-визвольної війни: у Корсунській битві загін під його командуванням зіграв вирішальну роль у розгромі польського війська; помер від чуми під час облоги Замостя

Іван Богун – один із найближчих сподвижників Б. Хмельницького та найвизначніших діячів Національно-визвольної війни, полковник Кальницький (Вінницький), рішучі дії якого під час битви під Берестечком врятували від загибелі значну частину козацької армії, відомий політик.

Мартин Небаба – колишній коростишівський міщанин, потім – Чернігівський полковник, загинув у 1651 р., обороняючи переправу поблизу Лоєва від війська Януша Радзивілла.

Михайло Кричевський – виходець із Берестейської української католицької шляхти, полковник реєстрових козаків, із початком Національно-визвольної війни перейшов на бік Б. Хмельницького й прийняв православ’я. Був призначений київським полковником. Загинув у 1649 р. під час першої битви під Лоєвим з литовськими військами.

Антон Жданович – сотник Чигиринського полку, а потім полковник Київський. У 1657 р. очолював козацькі війська в спільному поході проти Речі Посполитої разом зі Швецією та Трансільванією.

Данило Нечай – походив з родини православного шляхтича, сподвижник Б. Хмельницького. Загинув у лютому 1651 р. в битві з поляками біля м. Красне.