Тема 19. Слобожанщина, Правобережжя та Південна Україна в другій половині XVIII ст.

СЛОБОЖАНЩИНА

Слобожанщина – історична область, яка охоплює території сучасних Харківської, Сумської, Донецької, Луганської областей України, частину Воронезької, Бєлгородської та Курської областей Росії.

Особливості розвитку Слобожанщини

Слобожанщина залюднюється в середині XVII ст. в основному українськими козаками і селянами та кріпаками-втікачами з Московії. Особливо активно переселення відбувається після поразки козацької армії під Берестечком (1651 р.) та під час Руїни.

Для заохочення переселенців московський уряд надавав певні «слободи», зокрема звільнення від податків. Поселення стали називати слободами, а територію -Слобожанщиною. З часом на Слобідській Україні виникають такі міста як Острогозьк, Суми (1652 р.), Охтирка, Харків (1654 р.) тощо.

На Слобожанщині було сформовано п’ять козацьких полків: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський.

Підпорядковувалася слобідські козаки бєлгородському воєводі, посади гетьмана не існувало.

Полковники обиралися на полкових козацьких радах і затверджувалися царем; мали ті самі повноваження, що й у Гетьманщині. Полкова старшина обиралася довічно.

У 1765 р. замість п’яти козацьких полків на Слобожанщині створювалася Слобідсько-Українська губернія Російської імперії, а з козацького війська було утворено п’ять гусарських полків.

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНАВ ХVIIIст.  ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ

Правобережна Україна перебувала у складі Речі Посполитої.

У 30-х рр. ХVIII ст. на Правобережжі розгорнувся масовий рух повсталих українських селян проти польського панування – гайдамацький рух. Були три хвилі гайдамацького руху.

Перше повстання гайдамаків відбулося у 1734 р. під керівництвом сотника Верлана.

Друга хвиля гайдамацького руху була в 1750 р.

Але найбільшим проявом гайдамацького руху була Коліївщина у 1768 р. Повсталі обрали собі керівником (гетьманом) Максима Залізняка. Також повсталих очолював уманський сотник Іван Гонта. Коліївщина була спровокована діяльністю Барської конфедерації, що виникла у 1768 р.

Барська конфедерація – військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване на збереження необмежених своїх прав і привілеїв, а також католицької церкви. Барська конфедерація сприяла насильницькому покатоличенню українців та засиллю кріпацтва.

Під час Коліївщини повсталі масово винищували шляхтичів, католицьких священиків і євреїв. Коліївщина була придушена за допомогою російських військ. М.Залізняк був відправлений у Росію, а І.Гонта жорстоко страчений.

На зразок гайдамацького руху на західній Україні (у Галичині, Буковині та Закарпатті) діяв антифеодальний рух опришків. Найбільшого розмаху рух опришків досяг у 1738-1745 рр. під керівництвом Олекси Довбуша.

У результаті постійних повстань Річ Посполита ослабла. Як наслідок її сусіди – Росія, Австрія та Пруссія – провели три поділи Речі Посполитої.

Перший поділ стався у 1772 р., за яким до Австрійської імперії відійшла Галичина. Також Австрія у 1775 р. окупувала Буковину, яка до цього перебувала під контролем Туреччини.

Під час другого поділу Польщі у 1793 р. до Росії відійшла Правобережна Україна.

За третім поділом Польщі Росія заволоділа Західною Волинню.

Таким чином, Річ Посполита перестала існувати як окрема держава. Всі її землі поділили між собою Росія, Австрія та Прусія.

ПІВДЕННА УКРАЇНА ТА КРИМ

Південна Україна та Крим були приєднані до Російської імперії внаслідок двох російсько-турецьких війн.

Перша російська турецька війна 1768 – 1774 рр. закінчилася перемогою росіян і підписанням Кючук-Кайнарджійського миру. У результаті до складу Росії відходили українські землі в міжріччі Дніпра та Південного Бугу до узбережжя Чорного моря. Кримське ханство спочатку оголошувалося незалежним від Туреччини, а в 1783 р. було приєднане до Росії.

Друга російсько-турецька війна 1787 – 1791 рр. також закінчилася перемогою Росії й підписанням Ясського миру. Росія приєднала українські землі між Південним Бугом та Дніпром. Туреччина визнала приєднання до Росії Криму та Кубані.

Для освоєння півдня України російська влада заохочувала селян, надаючи їм всілякі пільги та іноземців (німців, сербів, греків, болгар тощо). Так, наприкінці 18 ст. з’являються нові українські міста: Севастополь (1784 р.), Херсон (1778 р.), Миколаїв (1788 р.), Одеса (1795 р.), Катеринослав (1776 р.,сучасний Дніпропетровськ) та ін. Офіційна назва південної України – Новоросія.

У 1796 р. на південних землях України було запроваджене кріпацтво.

На колишніх землях запорозьких козаків та південної України з’являються такі військово-адміністративні одиниці як Нова Сербія та Словʼяносербія.

Нова Сербія – військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом на території сучасної Кіровоградської області, яка заселялась переважно сербськими військовими поселенцями.

Словʼяносербія - військово-адміністративна одиниця, створена російським урядом між річками Бахмутка та Луганка (сучасні Луганська та Донецька області), яку заселяли переважно вихідці з Балканського півострова.

Таким чином, наприкінці ХVIII ст. усі землі сучасної України опинилися у складі Австрійської та Російської імперій. Більшість українських земель (80%) – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Західна Волинь, Поділля, Південна Україна і Крим – перебували у складі Росії.

 У складі Австрії були Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.