Тема 21. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці ХVIII – у першій половині ХІХ ст.

Унаслідок другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої до складу Російської імперії ввійшли землі Правобережної України та Західної Волині. А внаслідок двох успішних війн з Туреччиною другої половини ХVIII ст. до Росії було приєднано Південь України і Крим (1783 р.).

Українські землі, що перебували під владою Російської імперії умовно називають Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина).

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПОДІЛ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Після ліквідації Гетьманщини українські землі були перетворені на російську провінції, на яку поширювався загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. У 1796 р. згідно з указом імператора Павла І на російських землях замість намісництв запроваджувалися губернії. Остаточно поділ України на 9 губерній закріпився у 1802 р. У 20-30-ті рр. ХІХ ст. губернії були об’єднані в генерал-губернаторства.

Таким чином, українські землі ділилися на генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори), генерал-губернаторства ділилися на губернії (очолювали губернатори), губернії ділилися на повіти (очолювали капітани-ісправники), а повіти ділилися на стани. Генерал-губернатори та губернатори особисто призначалися російським імператором.

Регіони	Генерал-губернаторства (очолювали генерал-губернатори)	Губернії (очолювали губернатори, призначалися царем)
Південно-Західний край (Правобережжя)	Київське	Київська, Волинська, Подільська
Малоросія (Лівобережжя), Слобожанщина	Малоросійське	Чернігівська, Полтавська, Слобідсько-Українська (з 1835р. – Харківська)
Новоросія (Південь)	Новоросійсько-Бессарабське	Катеринославська, Таврійська, Миколаївська (з 1805р. – Херсонська)

Термін Україна практично припиняють вживати. Лівобережну Україну називають Малоросією, Правобережну Україну – Південно-Західним краєм, а південну Україну – Новоросією.

У 1831 р. було скасоване магдебурзьке право (право міст на самоврядування) на Лівобережжі.

У 1841 р. ліквідовано судочинство за Литовськими статутами на Правобережжі.

У 1847-1848 рр. на Правобережжі була проведена інвентарна реформа.

Інвентарна реформа – система заходів, проведених урядом Росії з метою впорядкування кріпосницьких відносин, тобто визначення повинностей та розмірів земельних наділів залежних селян.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Наддніпрянська Україна – аграрний (сільськогосподарський) край з феодальними (кріпосницькими) відносинами. 75% землі належало поміщикам, 60% населення – кріпаки. Основу економіки становило сільське господарство.

Сільське господарство (с/г):

1. У с/г Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. загострювалася криза феодально-кріпосницьких відносин. Прояв кризи феодально-кріпосницьких відносин:

- панування кріпацтва – поміщик мав право на майно, працю селянина, міг продати його з землею і без землі;

- посилення феодальної експлуатації. Були поширені натуральна, грошова та відробіткова ренти;

- запровадження урочної системи – поміщик давав селянам завдання (урок), яке неможливо виконати за 1 день;

 – панщина становила 4-6 днів на тиждень;

 – витіснення селян на неродючі землі;

 – державні селяни платили грошову ренту (податок) і виконували повинності на користь держави;

 – примітивні, застарілі знаряддя праці, неефективне екстенсивне господарство і кріпацтво призводили до зниження прибутків поміщиків. У результаті велика частина феодальних маєтків перебувала під заставою;

 – запровадження військових поселень (1817 – 1857 рр.) – так зване «самоутримання» війська, коли частина військових-селян одночасно виконували сільськогосподарські роботи і несли військову службу. Хлопчиків із 7 років зараховували до таких новобранців (кантоністів).

2. У першій половині ХІХ ст. у с/г Наддніпрянської України проникають капіталістичні відносини:

Капіталістичні відносини (капіталізм) – соціально-економічні відносини, засновані на вільнонайманій праці, товарно-грошовому обігу та приватній підприємницькій діяльності, спрямованій на прибуток.

- у с/г України починають використовувати найману працю;

 – інколи земля передається в оренду заможнім селянам, купцям тощо;

 – подекуди використовується с/г техніка;

 – зростає роль товарного виробництва с/г.

Промисловість:

- 30-40-ві рр. ХІХ ст. у Наддніпрянській Україні починається промисловий переворот.

Промисловий переворот – перехід від ручної праці до машинної, від мануфактур до фабрик і заводів.

Мануфактури – підприємства, засновані на ручній праці.

Заводи та фабрики – підприємства, засновані на машинному виробництві.

- початок розвитку кам’яновугільної, металургійної галузей промисловості та машинобудування;

 – формування робітничого класу (пролетаріату) та промислової буржуазії (підприємців, власників засобів виробництва);

 – тісний зв’язок промисловості із с/г: млини, гуральні та інші обробні підприємства. Виникають цукрові заводи(перший цукровий завод був побудований у 1824 р. у с. Трощині на Чернігівщині);

- використання в промисловості як вільнонайманої праці, так і праці кріпаків.

 Торгівля:

1. Внутрішня торгівля:

- внутрішня торгівля була представлена ярмарками (діяло 2 тис. ярмарок в Україні: Харків, Суми, Полтава);

 – вивозилося з України в Росію збіжжя, зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор;

 – завозилося з Росії тканини, вироби з металу, скло, посуд;

 – розвивався чумацький промисел.

2.Зовнішня торгівля:

- здійснювалася через порти Чорного та Азовського морів: Херсон, Миколаїв, Одеса, Севастополь;

 – Україна експортувала с/г продукцію (зерно, м’ясо, вовну, сало, тютюн, олію, цукор);

 – імпортувала товари розкоші, машини тощо.

АНТИФЕОДАЛЬНИЙ РУХ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Антифеодальний рух – суспільний рух проти панування феодальних відносин – кріпацтва.

Причини антифеодального руху:

- посилення кріпосного гнуту;

 – безправне становище кріпаків, зловживання чиновників.

Мета антифеодального руху:

- скасування кріпацтва та отримання землі селянами.

Форми антифеодальної боротьби:

- скарги, відмова виконувати повинності;

 – псування знарядь праці, підпали маєтків та вбивство поміщиків;

 – утечі, збройні повстання, партизанська боротьба.

Масові антифеодальні повстання:

- Турбаївське повстання 1789 – 1793 рр. на Катеринославщині;

- у 1819 р. у Чугуєві (Харківщина) відбулося селянське повстання проти військових поселень;

- селянські рухи на Катеринославщині (1818-1820 рр.), Харківщині, Херсонщині, Чернігівщині (1832-1833 рр.);

- протягом 1813-1835рр. тривала партизанська антифеодальна селянська боротьба на Поділлі на чолі з У.Кармелюком;

- «Київська козаччина» (1855 р.) – масовий рух селянства Київщини за повернення козацького стану.

Підсумки повстань:

- повстання були стихійними й неорганізованими, успіху не мали;

 –більшість населення України виступає проти кріпацтва і готова до збройної боротьби;

 – повстання змусили частину поміщиків шукати шляхи покращення умов селянства.

Як правило, селян карали шпіцрутенами.

Шпіцрутен – тонка і гнучка палиця, прут, яким били засуджених в армії, проганяючи їх через шеренгу солдатів.

НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН І ПОЛ. ХІХ ст.

Російсько-турецька війна 1806-1812 рр.

- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Бухарестського миру;

 – на долю українських земель випав тягар бути найближчим тилом бойових дій;

 – у результаті перемог російських військ були приєднані до Російської імперії українські землі - Бессарабія.

Російсько-турецька війна 1828-1829 рр.

- війна закінчилася перемогою Росії та підписанням Адріанопольського миру;

- у 1828 р. козаки Задунайської січі із І.Гладким перейшли на бік Росії. У 1832 р. було сформовано Азовське козацьке військо, що охороняло узбережжя Азовського моря. У 1864 р. Азовське козацьке військо ліквідоване.

Україна у французько-російській (вітчизняній) війні 1812 р.

Під час походу 1812 р. на Росію Франція з українських земель зайняла лише Західну Волинь.

Наполеон мав такі плани щодо України:

- Правобережжя повинно було відійти до створеного Наполеоном Великого герцогства Варшавського;

 – Галичина і Волинь мали відійти до Австрії за воєнну допомогу в боротьбі з Росією;

 – на території Лівобережжя та Південної України планувалося створити області на чолі з французькими маршалами та генералами (наполеоніди), які б підпорядковувалися Франції.

 – Переважна більшість українців підтримали в цій війні Росію. Були сформовані козацькі кавалерійські полки, які воювали на боці російської армії, до лав якої увійшло 75 тис. українських ополченців. Одним з організаторів Полтавського козацького полку був український письменник І.Котляревський.

У Лейпцизькій битві 1813 р., де антифранцузька коаліція розбила наполеонівську армію, брало участь 8 український козацьких полків.